НОВОЕ!
Наш опрос
Категории раздела
|
Кормим грудничка! [23]
Статьи о естественном, искусственном и смешанном вскармливании.
|
| Гигиена ребенка [9] |
| Психология ребенка [14] |
| Развитие ребенка [8] |
| Уход за младенцем от 0 и до года [15] |
|
Доктор Айболит [41]
Все о здоровье ребенка
|
| Школьник [6] |
| Воспитание [15] |
Баннер
Статистика
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
| Главная » Статьи » Наш бэби » Доктор Айболит |
ПІД КОТКОМ ДЕЗІНФОРМАЦІЇ або Відповідь на книгу О. Котока "Безжальна імунізація"
або Відповідь на книгу О. Котока "Безжальна імунізація"
Людмила ЧУДНА, головний науковий співробітник лабораторії імунології та вакцинопрофілактики Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В.Громашевського, доктор медичних наук, професор. Вікторія ЗАДОРОЖНА, завідувачка лабораторії поліомієліту та інших ентеровірусних інфекцій, доктор медичних наук, професор. Майже кожен абзац, кожна теза книги "Безжальна імунізація" викликає почуття обурення у фахівця, який дійсно вболіває за здоров'я дітей України в цілому та кожної окремої дитини. Автор книги є справді "безжальною" людиною, оскільки у спотвореному вигляді, вириваючи факти з контексту, перекручуючи їх, спрямовує свої зусилля на те, щоб переконати батьків залишити дітей не захищеними від тих тяжких хвороб, на які вони мають можливість, і навіть право, не хворіти. Сам автор книги "Безжальна імунізація" О. Коток констатує, що він "не є епідеміологом, не є імунологом, не є вірусологом", тобто не є фахівцем з питань вакцинопрофілактики. Проте це не заважає йому безапеляційно, щоб не сказати нахабно, критикувати й паплюжити одне з найзнаковіших та перспективних винаходів медичної науки - імунізацію. Як і слід було чекати від нефахівця, робить він це безапеляційно, безграмотно, підтасовуючи факти таким чином, щоб вразити пересічного громадянина, який не досить обізнаний з цього питання. Навіщо це потрібно панові Котку, сказати тяжко. Або на замовлення лікарів-гомеопатів, методи лікування яких він пропагує у своїй книжці, або з якихось інших особистих міркувань. Проте однозначно: він керується не турботою про здоров'я людей, а своїми особистими амбіціями чи грошовими інтересами. На кожен висновок, наведений у книзі, можна дати аргументоване спростування, але тоді в цілому за обсягом вони будуть значно більшими, аніж сама "Безжальна імунізація". Дуже насторожує той факт, що автор неправильно вживає медичні терміни і плутає назви вакцин. Не маючи змоги обґрунтовано розкритикувати вакцинацію, автор висловлює своє ставлення до неї брутальними, нічим не підтвердженими випадами на кшталт "огидні аморальні експерименти", "безмірна жадібність" (стор. 94), "жадібність переважала всі доводи розуму" (стор.106), "щепленевий блеф" (стор. 125), "щепленева годівниця" (стор. 185), вчених, які відстоюють вакцинацію, пан Коток безсоромно називає "парадними кіньми" (стор. 157) тощо. Такий стиль відстоювання своєї точки зору може свідчити лише про відсутність безперечних доказів і брутальність самого автора. Прикро, що автор керувався непомірним бажанням очорнити фундатора імунопрофілактики Едварда Дженера (XVII ст.). О. Коток намагається поставити пошуки вченого на підґрунтя його особистої корисливості та бажання ошукати людство. А з яким сарказмом мовиться про почесні звання, яких був удостоєний Дженер (член декількох наукових академій, член Королівського товариства тощо). При цьому автор нахабно пише, що поважний вчений Дженер "купив титул доктора медицини" "за 15 гіней і 2 рекомендаційні листи". У той же час сам автор не забуває декілька разів нагадати, що він є доктором філософії Єврейського університету в Єрусалимі та членом Європейської асоціації історії медицини (до речі, для того щоб стати членом будь-якої медичної асоціації Європи, потрібно мати декілька відповідних публікацій та щорічно сплачувати грошовий внесок). Чума. Пан Коток безапеляційно стверджує, що інфекційні хвороби мають тенденції самі по собі зникати, і як приклад наводить зникнення чуми без усяких щеплень. Це твердження хибне. По-перше, чума не зникла, вона, як і раніше, існує в ендемічних осередках. А от кількість випадків і поширеність хвороби справді зменшилися. Однак не самі по собі, а лише завдяки профілактичним діям - карантинним заходам, штучному зменшенню кількості гризунів тощо. Зважаючи на притаманний чумі механізм передавання, щеплення тут є просто недоцільними. Натуральна віспа. А от ця хвороба ніколи б не зникла сама по собі, без щеплень. Програма ліквідації натуральної віспи у світі розпочалася в 1967 році, а останній випадок хвороби зареєстрували у травні 1977 року. Подолати віспу вдалося саме завдяки масовій імунізації, активному виявленню хворих із подальшим проведенням протиепідемічних заходів з обов'язковою вакцинацією всіх осіб, що спілкувалися з хворим або мешкали в даному населеному пункті. Це безперечний факт, який автор не в змозі спростувати своїми плутаними і недостовірними сентенціями. Вітряна віспа. Характеризуючи її, автор від самого початку проявляє свою необізнаність у проблемі - неправильно вказує схему щеплення дітей, старших 12 років (стор. 109), необґрунтовано пише, що "тривалість захисту невідома". Автор сам собі заперечує, коли стверджує, що у США в 1980-1983 роках кількість ускладнень у вигляді енцефаліту зменшилася удвічі. Так це ж тому, що в 1981 році у США почали робити щеплення проти вітряної віспи! Про це чомусь автор не згадує. Гепатит В. Тут чергова нісенітниця: "Ані немовлята, ані підлітки, ані навіть дорослі, ані ті, хто входить до групи ризику, не є контингентом, що має шанс занедужати на гепатит В", - стверджує автор. І це при тому, що у світі налічується більш як 2 млрд інфікованих на гепатит В, з яких щорічно помирає близько 0,5-1,2 млн. У хронічній формі гепатит В провокує розвиток гепатокарциноми, цирозу печінки. Як же треба не любити та навіть ненавидіти людей, щоб відговорювати їх від щеплень проти гепатиту В. Російські вчені В.К. Таточенко та Н.А. Озерецковський стверджують, що вакцинація проти гепатиту В формує тривалий імунітет. Таким чином, створення рекомбінантної вакцини проти гепатиту В можна віднести до великих винаходів у галузі профілактичної медицини. Імунізація проти гепатиту В рятує від захворювання і навіть від смерті мільйони людей. Грип. Згадуючи епідемію грипу 1918-1920 років, автор пише, що "найбільша смертність спостерігалася там, де пацієнти мали можливість звернутися по медичну допомогу" (стор. 145). Абсурдна заява. Автор характеризує протигрипозні вакцини як недостатньо ефективні у зв'язку з тим, "що дуже рідко досягається відповідність вакцинного штаму епідемічному". Це зовсім не так, бо щорічно визначають штами, які спричинятимуть епідемію, і саме проти них щорічно створюють вакцини. Незрозуміло, чи автор настільки необізнаний, що не знає цього, чи навмисне займається фальшуванням дійсності, оскільки після паплюження протигрипозних вакцин у книзі йдеться про беззастережне схвалення гомеопатичних методів профілактики й лікування грипу. Дифтерія. І знову сумнівна сентенція, начебто з введенням обов'язкових щеплень проти дифтерії збільшувалася захворюваність. До того ж це збільшення автор спостерігає у 1941-1943 роках. І чомусь зовсім ігнорує той факт, що це були роки Другої світової війни, коли система профілактичних щеплень, як і життя в цілому, в багатьох країнах була зруйнована, що й спричинило зростання захворюваності, і не тільки на дифтерію. А трохи далі знову йде твердження, від якого аж жах бере. Справді, існувала діагностична реакція Шика, коли невелику дозу дифтерійного токсину вводили дітям внутрішньошкірно. Автор же пише, що токсин за цієї реакції вводили "внутрішньовенно", після чого спостерігалися летальні випадки (стор. 179). Боже, борони нас від таких лікарів і їхньої темноти! І вже чиста нісенітниця, що дифтерія - це насамперед хвороба бруду й недоїдання. Дифтерія є інфекційною хворобою з крапельним механізмом передавання і не пов'язана ні з брудом, ні з недоїданням. Успіху в боротьбі з нею досягають завдяки імунізації населення дифтерійним анатоксином. У довакцинальний період у нашій країні на дифтерію щорічно хворіло 40-80 тис. осіб. Починаючи з 1936 року, в нас розпочалася імунопрофілактика дифтерії, і в 1980-му захворюваність зменшилася у 12 000 разів! Кашлюк. Щоб скомпрометувати безпечну вакцину з ацелюлярним кашлюковим компонентом, автор стверджує, що "донині точно невідомо, які саме антигени запускають імунну відповідь, а які зумовлюють тяжкі реакції з боку нервової системи". Не вірте! Відомо, які саме антигени відповідають за імунітет, а які за реакції. І знову автор нам пропонує таку нісенітницю, як гомеопатична профілактика кашлюку. Кір. Зазвичай автор необґрунтовано звинувачує вакцинацію, коли пише, що кір у щеплених "супроводжується найбільшою кількістю ускладнень" (стор. 240). Хоча насправді все навпаки: навіть коли щеплений хворіє на кір, то захворювання характеризується легким перебігом. До початку вакцинації проти кору у світі на нього хворіло більш як 40 млн осіб. Сьогодні завдяки вакцинації ця цифра зменшилася у понад 10 разів. Проте завдяки такій недоброякісній інформації, яку розповсюджують всілякі невігласи на зразок пана Котка, деякі контингенти відмовляються від вакцинації. І саме це зумовлює до 500 тис. летальних випадків щорічно. Не знаючи, чим би ще залякати людей, такі невігласи вигадали, що щеплення дітей тривакциною ММК провокує розвиток аутизму. Це питання досконально вивчено багатьма лікарями і науковцями. З'ясовано, що аутизм зазвичай проявляється у дітей на 2-му році життя. І саме в цей період виконують щеплення вакциною ММК. Отже, це не більше, як збіг у часі. Якби в цей період проводили якусь іншу медичну маніпуляцію, то причину аутизму бачили б саме в ній. На початку ХХ ст. в Україні від кору гинули тисячі дітей. У 1967-1968 роках почали проводити вакцинацію, і вже в 1969 році захворюваність зменшилася у 12 разів, а завдяки проведенню у 1989 році ревакцинації захворюваність на кір зменшилася ще у 8 разів. Поліомієліт. Міркування автора про те, чи була напередодні введення імунізації епідемія поліомієліту, не витримує жодної критики, бо у 1958 році в Україні було зареєстровано 3763 випадки паралітичного поліомієліту. У 1959 році розпочато масову вакцинацію. Починаючи з 1963 року, вже спостерігалися лише поодинокі випадки цієї хвороби. Загалом у світі ще до вакцинації зареєстровано понад 300 тис. випадків паралітичного поліомієліту, нині - близько 1 тис. Більш яскраве ілюстрування ефективності вакцинації годі й надати. Пов'язувати початок епідемії поліомієліту зі щепленням, як це робить автор, є некоректним, оскільки відсутні будь-які наукові докази такого зв'язку. Інактивована вакцина, яку тепер використовують, є однією з найбезпечніших вакцин сучасності. Наводячи "відомості про токсичність речовин, що входять до складу вакцин" (стор. 29-31), автор описує картини гострого або хронічного отруєння цими речовинами у разі використання їх у недопустимо великих дозах. Але у вакцинах їх застосовують у слідових, тобто дуже низьких концентраціях, що не впливає на здоров'я людини. Як гомеопат автор чомусь не розповідає про те, що гомеопатичні засоби теж містять токсичні речовини (ртуть, арсен тощо) у малих дозах. Суть книги "Безжальна імунізація" зводиться до того, що право на існування серед медичних та парамедичних напрямів має лише гомеопатія. Кожний напрям має право на існування. Однак дуже хочеться поставити авторові запитання - чи бере він на себе відповідальність за тих дітей, які стануть жертвами (заручниками) антивакцинальної пропаганди? Тож нехай пан Коток проводить експерименти у своїй країні, а не на наших дітях! Источник: http://www.vz.kiev.ua/med/21-07/1.shtml#1 | |
| Просмотров: 1080 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 5.0/1 |
| Всего комментариев: 1 | ||
| ||
